Доля вахманів після служби у Белжецькому таборі смерті

Анотація

Інститут вахманів – це нацистська військова охорона концентраційних таборів і таборів смерті, яка комплектувалася за рахунок радянських військовополонених та активно залучалася до реалізації політки геноциду євреїв та ромів на окупованих нацистами територіях. Метою статті є висвітлення долі вахманів Белжецького табору (територія Польщі) після його ліквідації. Актуальність дослідження обумовлюється можливістю введення в науковий обіг документальних матеріалів архівів СБУ, а також політико-правовим значенням вивчення теми колабораціонізму в умовах агресії путінського неоімперського режиму проти суверенної України. Важливими методами роботи дослідження, з огляду на опрацювання маловідомих архівних джерел, є евристичні та герменевтичні. Під час роботи використовувалися також хронологічний метод, метод колективних біографій, що дозволило представити долю вахманів як певне цілісне історичне явище. Основні результати. На основі даних першоджерел реконструйовано загальну життєву траєкторію вахманів табору Белжець після ліквідації останнього: перипетії їх подальшої служби у нацистів після спеціальної перекваліфікації; процеси фільтрації після завершення війни; післявоєнне життя; радянські слідство та суд. Висновки. Аналіз архівних матеріалів показав, що життєві долі вахманів після служби в Белжецькому таборі смерті були різні. Хтось намагався дезертирувати, більшість, утім, залишалася з нацистами до кінця війни, продовжуючи виконувати охоронні чи каральні обов’язки. Потрапляючи на радянську територію, вони, як правило, проходили фільтрацію, намагаючись, звісно, приховати факт служби на нацистів. Декому це вдавалося, проте їх часто підводила девіантна поведінка. Рано чи пізно колишні вахмани потрапляли під радянське слідство та суд, матеріали яких стали, таким чином, важливим історичним джерелом з цієї теми.